Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

14.02.2019

День святого Валентина: Именины без именинника

Праздновать ли православным день святого Валентина? Что означает этот день для верующих? Об истории и традициях праздника рассказывает Татьяна Федорова.
Докладніше
14.02.2019

Как понимать Песнь песней?

Изъяснение Песни песней Соломона.
Докладніше
14.02.2019

Святые о любви между мужчиной и женщиной

Всем влюбленным посвящается.
Докладніше
14 февраля - память мученика Трифона Апамейского
14.02.2019

14 февраля - память мученика Трифона Апамейского

Свя­той му­че­ник Три­фон ро­дил­ся в од­ной из об­ла­стей Ма­лой Азии – Фри­гии, непо­да­ле­ку от го­ро­да Апа­меи в се­ле­нии Камп­са­да.
Докладніше
13.02.2019

Господи, почему это со мной случилось?

Прекрасный вопрос. Почему со мной случилась болезнь, боль, или какое-то несчастье? Почему Господь не уберег меня. Сам Христос задает подобный вопрос на Кресте: – Боже Мой, Боже Мой, для чего Ты Меня оставил?
Докладніше
13.02.2019

Юридическая атака

Митрополит УПЦ Антоний (Паканич) — о том, чем обернется принятый Верховной радой закон о названиях религиозных организаций.
Докладніше
13 февраля - память свт. Никиты, затворника Печерского, епископа Новгородского
13.02.2019

13 февраля - память свт. Никиты, затворника Печерского, епископа Новгородского

Свя­ти­тель Ни­ки­та, ро­дом ки­ев­ля­нин – один из пер­вых по­стри­жен­и­ков Ки­е­во-Пе­чер­ской оби­те­ли. Он под­ви­зал­ся там при пре­по­доб­ном игу­мене Ни­коне (1078–1088).
Докладніше
12 февраля - Собор вселенских учителей и святителей Василия Великого, Григория Богослова и Иоанна Златоустого
12.02.2019

12 февраля - Собор вселенских учителей и святителей Василия Великого, Григория Богослова и Иоанна Златоустого

При им­пе­ра­то­ре Алек­сее Ком­нине, ко­то­рый пра­вил с 1081 по 1118 г., в Кон­стан­ти­но­по­ле раз­го­рел­ся спор, раз­де­лив­ший на три ла­ге­ря му­жей, про­све­щен­ных в во­про­сах ве­ры и усерд­ных в стя­жа­нии доб­ро­де­те­лей. Речь шла о трех свя­ти­те­лях и вы­да­ю­щих­ся от­цах Церк­ви: Ва­си­лии Ве­ли­ком, Гри­го­рии Бо­го­сло­ве и Иоанне Зла­то­усте.
Докладніше
12.02.2019

Какие черты трех cвятителей больше всего поражают?

Размышления духовника Киевских духовных школ архимандрита Маркела (Павука).
Докладніше
12.02.2019

Собор трех святителей: почему именно эти три человека так важны для Церкви?

12 февраля мы празднуем Собор вселенских учителей и святителей Василия Великого, Григория Богослова и Иоанна Златоуста. Любовь верующих к этим подвижникам была столь велика, что в Церкви произошли разделения. Одни именовали себя василианами, другие григорианами, третьи – иоаннитами. Божьим Промыслом в 1084 году три святителя вместе явились митрополиту Евхаитскому Иоанну и объявили, что равны перед Богом. С того времени им установлен общий день памяти.
Докладніше
Подiлитися: