Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

27.05.2020

Нужно ли придумывать себе добрые дела специально — или они должны получаться сами собой?

Задумались о том, как правильно творить добрые дела. Возникло много вопросов.
Докладніше
27.05.2020

Почему отдание Пасхи происходит до Вознесения Господня?

Суточный и годичный круг богослужения Православной Церкви, словно на ось, нанизан на главное событие в истории человечества – воплощение Сына Божия и Его земную жизнь, которая по сути была делом спасения Богом рода человеческого. Двунадесятые праздники, венчающиеся праздников Праздником и Торжеством из торжеств – Светлым Христовым Воскресением – являются будто мозаичными элементами единой картины спасения Всевышним человечества. Двунадесятые праздники – своеобразные этапы этого дела спасения.
Докладніше
27 мая - день памяти святителя Никиты, затворника Печерского, епископа Новгородского
27.05.2020

27 мая - день памяти святителя Никиты, затворника Печерского, епископа Новгородского

Пре­по­доб­ный Ни­ки­та, ро­дом ки­ев­ля­нин – один из пер­вых по­стри­жен­и­ков Ки­е­во-Пе­чер­ской оби­те­ли. Он под­ви­зал­ся там при пре­по­доб­ном игу­мене Ни­коне (1078–1088).
Докладніше
26.05.2020

Грех ли отказ от житейских благ?

Вопрос читателя: Считается ли грехом отказ от всех житейских благ, если жить без здоровья, работы, друзей? Здоровья нет, поэтому нет и всего остального.
Докладніше
26.05.2020

Стать слепым, чтобы увидеть Царство

Рай не находится в трех километрах от нашего дома, нет его и на другом конце земного шара. У нас не получается его потрогать, и мы его не видим. Прекрасно. Признание слепоты – шанс увидеть невидимое.
Докладніше
25.05.2020

Семейная жизнь по Богу

Своей жизнью мы освящаем или оскверняем мир.
Докладніше
25.05.2020

Ощущение богооставленности: главная причина

Митрополит Антоний (Паканич) предостерегает от опасной и распространенной духовной проблемы.
Докладніше
25 мая - день памяти святителя Епифания, епископа Кипрского
25.05.2020

25 мая - день памяти святителя Епифания, епископа Кипрского

Свя­ти­тель Епи­фа­ний, епи­скоп Кипр­ский, жил в IV ве­ке в Фини­кии, по про­ис­хож­де­нию был ев­рей, в мо­ло­до­сти по­лу­чил хо­ро­шее об­ра­зо­ва­ние. Он об­ра­тил­ся к хри­сти­ан­ской ве­ре по­сле то­го, как уви­дел од­но­го мо­на­ха, по име­ни Лу­ки­ан, от­дав­ше­го ни­ще­му свою одеж­ду. По­ра­жен­ный ми­ло­сер­ди­ем мо­на­ха, Епи­фа­ний про­сил на­ста­вить его в хри­сти­ан­стве. Он при­нял Кре­ще­ние и уда­лил­ся в мо­на­стырь, устро­ен­ный его на­став­ни­ком Лу­ки­а­ном. В мо­на­сты­ре он под­ви­зал­ся под ру­ко­вод­ством опыт­но­го стар­ца Ила­ри­о­на за­ни­мал­ся пе­ре­пиской гре­че­ских книг, пре­успе­вая в ино­че­ской жиз­ни.
Докладніше
24.05.2020

Почему нельзя практиковать интеркоммунион?

Меня, как и многих других, весьма шокировало недавнее предложение архиепископа Американского Элпидофора причащать инославных. Иерарх Константинопольского Патриархата считает интеркоммунион «хорошей идеей» и советует православным священникам не отказывать в причащении неправославных христиан.
Докладніше
Подiлитися: