Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

17 октября - память благоверного князя Владимира Ярославича Новгородского, чудотворца
17.10.2019

17 октября - память благоверного князя Владимира Ярославича Новгородского, чудотворца

Бла­го­вер­ный князь Нов­го­род­ский Вла­ди­мир, внук св. рав­ноап­о­столь­но­го кня­зя Вла­ди­ми­ра, стар­ший сын ве­ли­ко­го кня­зя Яро­сла­ва и бла­го­вер­ной кня­ги­ни Ан­ны (в ми­ре Ири­ны), ро­дил­ся в 1020 г. В 1034 г. князь Яро­слав по­са­дил его на кня­же­ние в Нов­го­ро­де Ве­ли­ком и дал нов­го­род­цам гра­мо­ту с по­ве­ле­ни­ем пла­тить по ней дань. От­сю­да, из Нов­го­ро­да, в 1042 г. Вла­ди­мир Яро­сла­вич хо­дил вой­ною на ямь и по­бе­дил их. Но слу­чил­ся мор на ко­ней, и во­и­ны кня­зя ли­ши­лись их.
Докладніше
17.10.2019

10 ошибок на пути к браку

Почему люди, от всего сердца желающие иметь свою семью, детей, часто бывают неспособны построить отношения? Отчего, найдя свою «половинку», не выдерживают первых испытаний и расходятся? Какие ошибки мы чаще всего допускаем, пытаясь «построить свою любовь»? Об этом рассказывает педагог-психолог высшей категории Татьяна Воробьева.
Докладніше
 16 октября - память свя­щен­но­му­че­ни­ка Дионисия Ареопагита, епископа Афинского
16.10.2019

16 октября - память свя­щен­но­му­че­ни­ка Дионисия Ареопагита, епископа Афинского

Свя­щен­но­му­че­ни­ки Ди­о­ни­сий Аре­о­па­гит, епи­скоп Афин­ский, пре­сви­тер Ру­стик и диа­кон Елев­фе­рий уби­ты в Гал­лий­ской Лю­те­ции (древ­нее на­зва­ние Па­ри­жа) в 96 го­ду (по дру­гим дан­ным – в 110 го­ду), во вре­мя го­не­ния при им­пе­ра­то­ре До­ми­ци­ане (81–96). Свя­той Ди­о­ни­сий жил в го­ро­де Афи­ны. Там же вос­пи­ты­вал­ся и по­лу­чил клас­си­че­ское эл­лин­ское об­ра­зо­ва­ние. За­тем от­пра­вил­ся в Еги­пет, где в го­ро­де Илио­по­ле изу­чал аст­ро­но­мию. Вме­сте с дру­гом Апол­ло­фо­ном он был сви­де­те­лем сол­неч­но­го за­тме­ния в мо­мент рас­пя­тия на Кре­сте Гос­по­да Иису­са Хри­ста. «Это или Бог, Со­зда­тель все­го ми­ра, страж­дет, или этот мир ви­ди­мый кон­ча­ет­ся», – ска­зал то­гда Ди­о­ни­сий. В Афи­нах, ку­да он воз­вра­тил­ся из Егип­та, его из­бра­ли чле­ном аре­о­па­га (вер­хов­но­го афин­ско­го су­да).
Докладніше
16.10.2019

Вселенский национализм - это противоречие в определениях

Элладская Церковь - после некоторого периода затягивания вопроса и перебрасывания его от одной инстанции к другой - фактически признала решение патриарха Варфоломея предоставить автокефалию так называемой ПЦУ.
Докладніше
15.10.2019

«Скрытые грехи часто уводят в раскол, а формализм в исповеди – к революционным настроениям»

Духовник Киевских духовных школ архимандрит Маркелл (Павук) о важности Таинства исповеди, о том, как правильно подготовиться к нему и на какие грехи и немощи прежде всего обратить внимание, с каким настроем приступать к этому Таинству и о чем помнить, исповедавшись, о генеральной исповеди и покаянном чувстве.
Докладніше
15.10.2019

Как относиться к легализации т.н. ПЦУ

Как не соблазниться и не отпасть от Церкви, разъясняет митрополит Антоний (Паканич).
Докладніше
15 октября - день памяти священномученика Киприана, епископа, мученицы Иустины и мученика Феоктиста
15.10.2019

15 октября - день памяти священномученика Киприана, епископа, мученицы Иустины и мученика Феоктиста

В ІІІ ве­ке в цар­ство­ва­ние рим­ско­го им­пе­ра­то­ра Де­кия жил в Ан­тио­хии язы­че­ский муд­рец, зна­ме­ни­тый волх­во­ва­тель Ки­при­ан. Он уми­ло­сти­вил жерт­ва­ми са­мо­го кня­зя тьмы, от­дал ему во власть все­го се­бя, и тот дал ему в услу­же­ние полк бе­сов и обе­щал по­ста­вить кня­зем по ис­хож­де­нии из те­ла. Мно­гие об­ра­ща­лись к нему в сво­их нуж­дах, и он по­мо­гал им бе­сов­ской си­лой. Об­ра­тил­ся к нему од­на­жды юно­ша по име­ни Агла­ид, сын бо­га­тых и знат­ных ро­ди­те­лей. Од­на­жды уви­дел он де­вуш­ку Иусти­ну и по­ра­зил­ся ее кра­со­той, и стал с тех пор ис­кать ее рас­по­ло­же­ния и люб­ви, она же от­ве­ча­ла ему от­ка­зом: «Же­них мой – Хри­стос; Ему я слу­жу и ра­ди Него хра­ню мою чи­сто­ту».
Докладніше
14 октября - Покров Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии
14.10.2019

14 октября - Покров Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии

"Дева днесь предстоит в Церкви, и с лики святых невидимо за ны молится Богу: ангели со архиереи покланяются, апостоли же со пророки ликовствуют: нас бо ради молит Богородица Превечнаго Бога" - это чудное явление Матери Божией произошло в середине Х века в Константинополе, во Влахернской церкви, где хранилась риза Богоматери, Ее головной покров (мафорий) и часть пояса, перенесенные из Палестины в V веке.
Докладніше
14.10.2019

Как не потерять правильных ориентиров в условиях катаклизмов и потрясений?

«Чтоб ты жил в интересные времена!» – это одно из страшнейших пожеланий в Древнем Китае, но было еще и проклятие, произносимое в отношении злейшего врага, звучало оно так: «Чтоб ты жил во времена перемен!». Оба эти выражения как нельзя лучше относятся к нашему времени.
Докладніше
Подiлитися: