Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

3 декабря - память святителя Прокла, ар­хи­епи­скопа Константинопольского
03.12.2019

3 декабря - память святителя Прокла, ар­хи­епи­скопа Константинопольского

Свя­ти­тель Про­кл, ар­хи­епи­скоп Кон­стан­ти­но­поль­ский, с юных лет все свое вре­мя от­да­вал мо­лит­ве и изу­че­нию Свя­щен­но­го Пи­са­ния. Гос­подь удо­сто­ил его ве­ли­ко­го сча­стья быть уче­ни­ком свя­ти­те­ля Иоан­на Зла­то­уста († 407, па­мять 13 но­яб­ря), ко­то­рый ру­ко­по­ло­жил его сна­ча­ла в сан диа­ко­на, а за­тем в сан пре­сви­те­ра. Свя­той Про­кл был сви­де­те­лем яв­ле­ния апо­сто­ла Пав­ла свя­ти­те­лю Иоан­ну Зла­то­усту. От сво­е­го учи­те­ля свя­той Про­кл по­лу­чил глу­бо­кие зна­ния Свя­щен­но­го Пи­са­ния, на­учил­ся в со­вер­шен­ной фор­ме из­ла­гать мыс­ли.
Докладніше
02.12.2019

Рождество, Диккенс и мы

Свойство людей, любящих английскую культуру и литературу, – проводить рождественские дни под знаком памяти о Диккенсе.
Докладніше
02.12.2019

Насколько христианину можно расслабиться, или Почему пост не подвиг, а отдых?

Слово архимандрита Маркелла (Павука), духовника Киевских духовных школ.
Докладніше
2 декабря - день памяти святителя Филарета, митрополита Московского (Дроздова)
02.12.2019

2 декабря - день памяти святителя Филарета, митрополита Московского (Дроздова)

Свя­ти­тель Мос­ков­ский Фила­рет (в ми­ру Ва­си­лий Ми­хай­ло­вич Дроз­дов) ро­дил­ся 26 де­каб­ря 1782 го­да в го­ро­де Ко­ломне. Отец и мать свя­ти­те­ля про­ис­хо­ди­ли из по­том­ствен­но­го ду­хо­вен­ства. 20 де­ка­б­ря 1791 го­да бу­ду­щий свя­ти­тель был за­чис­лен в Ко­ло­мен­скую се­ми­на­рию. Ред­кие при­род­ные да­ро­ва­ния со­еди­ня­лись у него с от­мен­ным усер­ди­ем. Вско­ре, в свя­зи с пе­ре­во­дом Ко­ло­мен­ской се­ми­на­рии в Ту­лу, юно­ша, ис­пол­няя во­лю от­ца, на­пра­вил­ся в Лавр­скую шко­лу в оби­те­ли пре­по­доб­но­го Сер­гия. Пе­ре­се­ле­ние в Лав­ру на­пол­ни­ло его ду­шу неска­зан­ной ра­до­стью.
Докладніше
01.12.2019

Томос стал духовной берлинской стеной для украинского православия – протоиерей Николай Данилевич

Зампредседателя Отдела внешних церковных связей УПЦ о расколе в Православии, Томосе и церковно-государственных отношениях.
Докладніше
01.12.2019

Куда призывает инвестировать Христос

В Неделю 24 по Пятидесятнице читается очень короткий и очень непонятный фрагмент Евангелия (Лк. 12:16-21). В нём идет речь о человеке, которого, как кажется, Бог покарал за деловой подход к имуществу. Где ошибся богач, принявший правильные меры по сбережению урожая? Как распорядиться своими активами христианину? Размышляет настоятель храма в честь Озерянской иконы Божией Матери в Горловке протоиерей Владислав Шестаков.
Докладніше
1 декабря - день памяти мученика Платона Анкирского
01.12.2019

1 декабря - день памяти мученика Платона Анкирского

Свя­той му­че­ник Пла­тон, брат свя­то­го му­че­ни­ка Ан­тио­ха вра­ча (па­мять 29 июля), ро­дил­ся в го­ро­де Ан­ки­ре в Га­ла­тии в бла­го­че­сти­вой се­мье. Еще юно­шей он оста­вил дом и хо­дил по го­ро­дам, вдох­но­вен­но про­по­ве­дуя Сло­во Бо­жие языч­ни­кам, удив­ляя слу­ша­те­лей убе­ди­тель­но­стью и кра­со­той сво­их ре­чей, глу­бо­ким зна­ни­ем эл­лин­ской уче­но­сти.
Докладніше
30.11.2019

Духовные мысли о радости и подвиге

Размышления в Рождественский пост митрополита Антония (Паканича).
Докладніше
30.11.2019

Пост – это время беспристрастного суда над самим собой

Мы вступили на благодатное поприще Рождественского поста. Каждый христианин на протяжении ближайших сорока дней будет стараться выполнять поставленные перед собой духовные цели и задачи. Но стоит задуматься и над тем, что должно произойти за это время в нашей душе, дабы пост не оказался для нас бесполезным.
Докладніше
Подiлитися: