Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

25.03.2019

Нужно ли православному христианину бояться порчи и сглаза?

«Батюшка, меня сглазили, что делать?» Отвечает иерей Андрей Чиженко.
Докладніше
24.03.2019

Постовые соблазны: хочется есть

Вопросы о том, как соблюдать пищевой пост, регулярно обсуждаются в православных храмах и СМИ на протяжении многих лет — и по-прежнему актуальны. Мы уже знаем, что пост — это не диета, но что делать, если вопреки всему хочется есть? На что отвлекаться? Как преодолеть чувство голода тем, кто отвлечься не может? Можно ли спиртное, оно ведь не скоромное? А постные сладости? Отвечает наш постоянный спикер протоиерей Константин Лисняк, благочинный Соледарского округа.
Докладніше
Какую радость открывает нам святитель Григорий Палама во вторую Неделю Великого поста
24.03.2019

Какую радость открывает нам святитель Григорий Палама во вторую Неделю Великого поста

В воскресенье, 24 марта, мы отмечаем тройной праздник: воскресенье – малую Пасху, день памяти святителя Григория Паламы и Собора преподобных отцов Киево-Печерских.
Докладніше
24 марта - Собор всех преподобных отцов Киево-Печерских
24.03.2019

24 марта - Собор всех преподобных отцов Киево-Печерских

Во 2-ю неделю Великого поста празднуется Собор всех преподобных отцов Киево-Печерских, почивающих в Ближних (преподобного Антония) и Дальних (преподобного Феодосия) пещерах.
Докладніше
23.03.2019

Христос – Бог не только Нового Завета, но и Ветхого

Беседа на апостольское чтение 2-й Недели Великого поста.
Докладніше
23.03.2019

Что дает книга современному человеку

Как бы ни изменялась мода, какую дичь ни говорили бы в новостях того или иного века, но и Рильке, и Фрост, и Гомер, и Диккенс всё так же будут стоять на страже нашей человечности, утверждая, что только добрый будет нормален.
Докладніше
23.03.2019

О главной ошибке в понимании христианства – митрополит Антоний

Митрополит Антоний, управляющий делами Украинской Православной Церкви, рассказывает о том, из-за к церкви у общества часто возникают претензии. По его словам, все это исходит из-за неверного понимания миссии и целей Церкви.
Докладніше
22.03.2019

Как правильно читать Псалтирь? Какие установлены правила?

Отвечает Андрей Музольф, преподаватель Киевской духовной академии.
Докладніше
22.03.2019

«Завещание» святых 40 мучеников Севастийских

«Завещание» 40 мучеников – воинов римского XII Молниеносного легиона (Legio XII Fulminata), пострадавших в 320 году в городе Севастия (в Малой Армении), – является важным историческим документом и памятником раннехристианской агиологической литературы. Если пространный текст «Мученичества» святых 40 мучеников в современном виде, бесспорно, является позднейшей редакцией не дошедшего до нас подлинника, то «Завещание» – это, несомненно, аутентичный текст.
Докладніше
22.03.2019

40 Севастийских мучеников

В 320 г. римский император Лициний (308–323), разделивший власть со своим братом Константином, разорвал отношения с императором-христианином. Он опубликовал эдикты, направленные против христиан, и разослал во все подчиненные ему провинции магистратов, обязанных выполнять его приказы. Правитель Агриколай, назначенный для Каппадокии и Малой Армении, был одним из самых ревностных исполнителей указов о гонениях. Он призвал в Севастию, где нахо­дилась его резиденция, двенадцатый императорский легион, называемый Молниеносным. Видимо, зная, что среди воинов этого легиона есть христиане, Агриколай решил устроить «чистку»…
Докладніше
Подiлитися: