Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

14.03.2020

Давайте помолчим. Время слушать сокровенное

О главных словах в наступившей тишине – митрополит Антоний (Паканич).
Докладніше
14.03.2020

Что противно Богу?

Соломон называет шесть признаков поведения, которые неприятны Господу. Царь предупреждает, что они вредны для души и если они обитают в твоем сердце, с ними срочно нужно расстаться. Иначе ты рискуешь оказаться их пленником навечно.
Докладніше
14 марта - память преподобномученицы Евдокии Илиопольской, игумении
14.03.2020

14 марта - память преподобномученицы Евдокии Илиопольской, игумении

Свя­тая Ев­до­кия бы­ла са­ма­рян­кой по рож­де­нию. Жи­ла она в Илио­по­ле Фини­кий­ском во вре­ме­на Рим­ско­го им­пе­ра­то­ра Тра­я­на (98–117 гг.). От­ли­ча­ясь в мо­ло­до­сти ред­кой кра­со­той и строй­но­стью, Ев­до­кия ве­ла гре­хов­ную жизнь, тор­гуя сво­им те­лом. Бо­га­тые же­ни­хи и по­клон­ни­ки при­ез­жа­ли к Ев­до­кии из раз­ных стран, так что она со вре­ме­нем ста­ла очень со­сто­я­тель­ной и поль­зо­ва­лась по­че­том у мест­ных вла­стей.
Докладніше
13.03.2020

Чем человек превосходит материальный мир и как обретается подлинная свобода?

В сегодняшнем «прогрессивном» обществе все больше и больше «разгоняется» идея о том, что эмпирический опыт – единственный опыт подлинной реальности.
Докладніше
13 марта - день памяти преподобного Иоанна Кассиана Римлянина
13.03.2020

13 марта - день памяти преподобного Иоанна Кассиана Римлянина

Пре­по­доб­ный Иоанн Кас­си­ан Рим­ля­нин по ме­сту рож­де­ния и язы­ку, на ко­то­ром пи­сал, при­над­ле­жал За­па­ду, но ду­хов­ной ро­ди­ной свя­то­го все­гда был пра­во­слав­ный Во­сток. В Виф­ле­ем­ской оби­те­ли, рас­по­ло­жен­ной неда­ле­ко от то­го ме­ста, где ро­дил­ся Спа­си­тель, Иоанн при­нял ино­че­ство. По­сле двух­лет­не­го пре­бы­ва­ния в оби­те­ли в 390 го­ду пре­по­доб­ный с ду­хов­ным бра­том Гер­ма­ном в те­че­ние се­ми лет пу­те­ше­ство­вал по Фива­и­де и Скит­ской пу­стыне, чер­пая из ду­хов­но­го опы­та мно­го­чис­лен­ных по­движ­ни­ков.
Докладніше
12.03.2020

Следуй за Мной: навстречу новой жизни

«Следуй за мной» – популярный мэм прошлых лет? Нет, призыв Христа. К каждому. Да, к тебе, прямо сейчас. Встать и следовать за Ним. Поверь, это будет незабываемо.
Докладніше
12.03.2020

Самосвятские и раскольнические движения в Украине в ХХ веке как предтечи ПЦУ

В церковной публицистике и некоторых научных изданиях сегодня много говорят о современном расколе в Украине и назревших проблемах в мировом Православии. Но давайте обратим наш взгляд немного вспять и обрисуем историю самосвятского движения в нашем Отечестве в ХХ веке.
Докладніше
12 марта - память преподобного Василия исповедника
12.03.2020

12 марта - память преподобного Василия исповедника

Пре­по­доб­ный Ва­си­лий ис­по­вед­ник был ино­ком и по­стра­дал в цар­ство­ва­ние ико­но­бор­ца Льва Ис­ав­ра (717–741).
Докладніше
11.03.2020

Чем опасна зависть?

Один предприниматель убил другого. Из зависти. А потом женился, завел детей, построил целый город. И внешне жил вполне неплохо… Со времен Каина и Авеля мало что изменилось.
Докладніше
Подiлитися: