Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

30.12.2019

Что загадать на Новый год: о самом тайном и сокровенном желании

Всем хорошо известна добрая сказка «Волшебник Изумрудного города», в которой герои просили у волшебника исполнения своих заветных желаний: дровосек мечтал стать добрым, лев – храбрым, пугало – умным… О том, что загадать на Новый год и как определить свое самое заветное желание, – в нашей предновогодней беседе с митрополитом Антонием (Паканичем).
Докладніше
30 декабря - день памяти пророка Даниила и трех отроков: Анании, Азарии и Мисаила
30.12.2019

30 декабря - день памяти пророка Даниила и трех отроков: Анании, Азарии и Мисаила

За 600 лет до Р. X. Иеру­са­лим был за­во­е­ван ца­рем ва­ви­лон­ским; храм, воз­двиг­ну­тый Со­ло­мо­ном, был раз­ру­шен, а мно­же­ство на­ро­да из­ра­иль­ско­го от­ве­де­но в плен. Сре­ди плен­ни­ков на­хо­ди­лись знат­ные юно­ши Да­ни­ил, Ана­ния, Аза­рия и Ми­са­ил. Царь Ва­ви­ло­на На­ву­хо­до­но­сор рас­по­ря­дил­ся обу­чить их хал­дей­ской пре­муд­ро­сти, вос­пи­тать в рос­ко­ши, при сво­ем дво­ре. Но они, хра­ня за­по­ве­ди сво­ей ве­ры, от­ка­зы­ва­лись от из­ли­шеств и ве­ли стро­гий об­раз жиз­ни; пи­та­лись они толь­ко ово­ща­ми и во­дой. Гос­подь да­ро­вал им муд­рость, а свя­то­му Да­ни­и­лу – дар про­зор­ли­во­сти и ис­тол­ко­ва­ния снов.
Докладніше
29.12.2019

Женское священство. Кому и для чего это нужно

Сегодня уже для многих является очевидным, что нынешнее мировое сообщество все больше и больше отходит от традиционных христианских ценностей.
Докладніше
29.12.2019

Томос «ПЦУ» и его «каноничность»

Каноны и Томос, суть проблемы от протоиерея Андрея Николаиди.
Докладніше
 29 декабря - день памяти преподобной Софии Суздальской
29.12.2019

29 декабря - день памяти преподобной Софии Суздальской

Пре­по­доб­ная Со­фия, в ми­ру ве­ли­кая кня­ги­ня Со­ло­мо­ния Са­бу­ро­ва, бы­ла пер­вой же­ной ве­ли­ко­го кня­зя мос­ков­ско­го Ва­си­лия Иоан­но­ви­ча (1505–1533). Он вы­брал ее в су­пру­ги из пя­ти­сот са­мых кра­си­вых де­виц. Но брак ока­зал­ся без­дет­ным, о чем ве­ли­ко­кня­же­ская че­та силь­но скор­бе­ла. По­сле 20 лет су­пру­же­ства, несмот­ря на уве­ща­ния ду­хо­вен­ства, ве­ли­кий князь ре­шил всту­пить во вто­рой брак с ли­тов­ской княж­ной Еле­ной Глин­ской.
Докладніше
28.12.2019

Памяти Киплинга

Для Киплинга важна идея некого внутреннего закона, обуславливающего правильный поступок. Это его положение можно охарактеризовать словами Иосифа Бродского: «Берите за основу доброе и не ошибётесь, пусть хоть весь мир противоречит».
Докладніше
28.12.2019

Притча о стрельбе и силе воли

Обязательное правило стрелка – концентрация воли во время выстрела.
Докладніше
28 декабря - день памяти преподобного Па­вла Ла­трий­ского
28.12.2019

28 декабря - день памяти преподобного Па­вла Ла­трий­ского

Пре­по­доб­ный Па­вел Ла­трий­ский был уро­жен­цем го­ро­да Элен в Пер­га­ме. Ра­но по­те­ряв от­ца, он вос­пи­ты­вал­ся в оби­те­ли свя­то­го Сте­фа­на во Фри­гии, а по­сле смер­ти ма­те­ри все­це­ло по­свя­тил се­бя ино­че­ским по­дви­гам в мо­на­сты­ре на го­ре Латр, близ Ми­ле­та.
Докладніше
27 декабря - день памяти мучеников Фирса, Левкия и Каллиника
27.12.2019

27 декабря - день памяти мучеников Фирса, Левкия и Каллиника

Свя­тые му­че­ни­ки Фирс, Лев­кий и Кал­ли­ник по­стра­да­ли за Хри­ста при им­пе­ра­то­ре Де­кии (249–251) в Ке­са­рии Вифин­ской.
Докладніше
27.12.2019

«Весь живот наш Христу Богу предадим»

Есть упражнение, которое психологи часто используют в тренингах на формирование доверия, называется оно «Доверительное падение». Упражнение выполняется в паре. Один из участников падает спиной назад, а другой его подхватывает. В студенческие годы мне довелось поучаствовать в таком тренинге. Исходя из собственного опыта, скажу: падать спиной назад – страшно: ты осознаешь, что никакой опоры нет. Перебороть этот страх помогает только доверие к партнеру. Помню, легче всего было падать в руки к тем, кого давно знаешь, с кем дружишь. В паре с таким человеком появлялась уверенность: все будет хорошо, он не подведет, он обязательно поймает, он не даст тебе упасть и разбиться.
Докладніше
Подiлитися: