Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

06.01.2020

«Слава в вышних Богу»: рождественский гимн надежды

Жизнь не радует? Безуспешно ищите справедливости? Просыпаетесь ночью мучимые вечными человеческими вопросами? У нас есть рецепт. Праздник Рождества Христова – для вас.
Докладніше
05.01.2020

Успеть сделать за 5 минут до Рождества Христова

Предпраздничный совет от митрополита Антония (Паканича).
Докладніше
05.01.2020

Можно ли наряжать елку в год смерти близкого?

Размышляет протоиерей Андрей Ефанов.
Докладніше
5 января - день памяти пре­по­доб­ного Ни­фонта, епи­скопа Кипр­ского
05.01.2020

5 января - день памяти пре­по­доб­ного Ни­фонта, епи­скопа Кипр­ского

Пре­по­доб­ный Ни­фонт, епи­скоп Кипр­ский (IV), ро­дил­ся в Па­фла­го­нии, об­ра­зо­ва­ние по­лу­чил в Кон­стан­ти­но­по­ле. В дет­стве он был крот­ким и доб­рым, ча­сто по­се­щал цер­ков­ную служ­бу. Но в юно­сти он стал ве­сти раз­гуль­ную и гре­хов­ную жизнь. Вре­ме­на­ми, при­хо­дя в се­бя, он ужа­сал­ся глу­бине сво­е­го па­де­ния, но, по­ла­гая, что ему уже не по­лу­чить про­ще­ния, про­дол­жал нече­сти­вую жизнь. Од­на­жды он встре­тил сво­е­го дру­га, ко­то­рый дол­го с удив­ле­ни­ем смот­рел на его ли­цо. На во­прос Ни­фон­та, че­му он удив­ля­ет­ся, друг от­ве­чал: «Я ни­ко­гда не ви­дел ра­нее у те­бя та­ко­го ли­ца, оно чер­ное, как у эфи­о­па». Эти сло­ва по­ка­за­ли Ни­фон­ту глу­би­ну его па­де­ния, и он стал взы­вать к Бо­жи­ей Ма­те­ри, про­ся Ее за­ступ­ни­че­ства.
Докладніше
04.01.2020

Архим. Андрей (Конанос) о своей встрече со старцем Паисием и его судьбоносном совете

И отец Паисий ответил мне одним вопросом: «Вот что я тебе скажу, дитя мое…»
Докладніше
04.01.2020

Мысли о Рождестве

Обретению подлинности помогает прикосновение ко всему, что живо, ведь лишь живое способно пробуждать души к жизни.
Докладніше
4 января - память ве­ли­ко­му­че­ни­цы Ана­ста­сии Узо­ре­ши­тель­ни­цы
04.01.2020

4 января - память ве­ли­ко­му­че­ни­цы Ана­ста­сии Узо­ре­ши­тель­ни­цы

Свя­тая ве­ли­ко­му­че­ни­ца Ана­ста­сия Узо­ре­ши­тель­ни­ца († ок. 304) по­стра­да­ла во вре­мя прав­ле­ния рим­ско­го им­пе­ра­то­ра Дио­кли­ти­а­на (284–305). Ро­ди­лась в Ри­ме, в се­мье се­на­то­ра Пре­тек­ста­та. Отец был языч­ник, мать Фав­ста – тай­ная хри­сти­ан­ка, ко­то­рая по­ру­чи­ла вос­пи­та­ние ма­лень­кой де­воч­ки из­вест­но­му сво­ей уче­но­стью свя­то­му Хри­со­го­ну († ок. 304 г.; па­мять 22 де­каб­ря). Хри­со­гон учил Ана­ста­сию Свя­щен­но­му Пи­са­нию и ис­пол­не­нию За­ко­на Бо­жия. По окон­ча­нии уче­ния об Ана­ста­сии го­во­ри­ли как о муд­рой и пре­крас­ной де­ве. По­сле смер­ти ма­те­ри, не счи­та­ясь с же­ла­ни­ем до­че­ри, отец вы­дал ее за­муж за языч­ни­ка Пом­плия. Чтобы не на­ру­шить обет дев­ства и из­бе­жать су­пру­же­ско­го ло­жа, Ана­ста­сия по­сто­ян­но ссы­ла­лась на неиз­ле­чи­мую бо­лезнь и со­хра­ня­ла чи­сто­ту.
Докладніше
03.01.2020

Что и как планировать на 2020 год?

«Так можно христианину планировать или нет?!» — вскричали мы, начитавшись интернета накануне Нового года, и решили снова помучить своими вопросами священника Димитрия Паламарчука, настоятеля Николаевского храма с. Криворожье.
Докладніше
03.01.2020

Что скрывают предрождественские богослужения

Рождество Христово – второй по значимости праздник церковного года. Не зря в народе его называют зимней Пасхой, а богослужебные книги прямо указывают: «Рождество Христово – Пасха. Праздник тридневный». Поэтому Церковь и подготавливает к этому празднику очень необычно.
Докладніше
3 января - день памяти святителя Петра, митрополита Московского, всея Руси чудотворца
03.01.2020

3 января - день памяти святителя Петра, митрополита Московского, всея Руси чудотворца

Свя­ти­тель Петр, мит­ро­по­лит Мос­ков­ский, ро­дил­ся на Во­лы­ни от бла­го­че­сти­вых ро­ди­те­лей Фе­о­до­ра и Ев­прак­сии. Еще до рож­де­ния сы­на в сон­ном ви­де­нии Гос­подь от­крыл Ев­прак­сии бла­го­дат­ную пре­ды­з­бран­ность ее сы­на. В 12 лет юный Петр по­сту­пил в мо­на­стырь. К то­му вре­ме­ни он успеш­но изу­чил книж­ные на­у­ки и с осо­бой рев­но­стью стал ис­пол­нять мо­на­стыр­ские по­слу­ша­ния. Мно­го вре­ме­ни уде­лял бу­ду­щий свя­ти­тель вни­ма­тель­но­му изу­че­нию Свя­щен­но­го Пи­са­ния и обу­чил­ся ико­но­пи­са­нию. Ико­ны, на­пи­сан­ные ино­ком Пет­ром, раз­да­ва­лись бра­тии и по­се­щав­шим мо­на­стырь хри­сти­а­нам.
Докладніше
Подiлитися: