Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

24.06.2020

Добродетель нетерпимости

Есть вещи, по отношению к которым нетерпимость является добродетелью.
Докладніше
24.06.2020

Жизнь по духу и по плоти: можно ли совмещать?

Совмещать придется неизбежно (мы же из плоти состоим). Но есть нюанс.
Докладніше
23.06.2020

Что есть христианство?

Отвечает преподаватель Киевской духовной академии Андрей Музольф.
Докладніше
23.06.2020

«Даром давайте»: доброе дело по-настоящему

У Христа мог получиться самый результативный в истории стартап: Он мог использовать Свою Божественную силу для заработка денег и выстраивания нужных связей в вертикали римской власти.
Докладніше
23 июня - день памяти святителя Иоанна (Максимовича), митрополита Тобольского
23.06.2020

23 июня - день памяти святителя Иоанна (Максимовича), митрополита Тобольского

Свя­ти­тель Иоанн, мит­ро­по­лит То­боль­ский и всея Си­би­ри, чу­до­тво­рец, в ми­ру Иоанн Мак­си­мо­вич, ро­дил­ся в го­ро­де Не­жине в 1651 го­ду. У его от­ца Мак­си­ма Ва­си­лье­ви­ча и ма­те­ри Ев­фро­си­нии бы­ло се­ме­ро сы­но­вей, из ко­то­рых Иоанн был стар­ший. По окон­ча­нии Ки­е­во-Мо­ги­лян­ской Кол­ле­гии (поз­же пре­об­ра­зо­ван­ной в Ки­ев­скую ду­хов­ную ака­де­мию) бу­ду­щий свя­ти­тель был остав­лен при ней учи­те­лем ла­тин­ско­го язы­ка. То­гда же, в 1680 го­ду, он при­нял в Ки­е­во-Пе­чер­ской оби­те­ли мо­на­ше­ство и углу­бил­ся в по­двиг внут­рен­не­го де­ла­ния. С об­ще­го со­гла­сия брат­ства мо­ло­до­му ино­ку по­ру­чи­ли от­вет­ствен­ное по­слу­ша­ние про­по­вед­ни­ка. С то­го вре­ме­ни и рас­кры­ва­ют­ся его ис­клю­чи­тель­ный та­лант крас­но­ре­чия и бла­го­дат­ные да­ро­ва­ния.
Докладніше
22.06.2020

Чем ещё опасна мобилозависимость?

Отвечает священник Андрей Чиженко.
Докладніше
22.06.2020

Ангельская молитва, спасающая в любой опасности: всего 8 слов

Митрополит Антоний (Паканич) о прекрасной молитве из восьми слов.
Докладніше
22 июня - день памяти святителя Кирилла, архиепископа Александрийского
22.06.2020

22 июня - день памяти святителя Кирилла, архиепископа Александрийского

Свя­ти­тель Ки­рилл, ар­хи­епи­скоп Алек­сан­дрий­ский, вы­да­ю­щий­ся бо­рец за пра­во­сла­вие и ве­ли­кий учи­тель Церк­ви, про­ис­хо­дил из знат­ной и бла­го­че­сти­вой хри­сти­ан­ской се­мьи. Он изу­чил свет­ские на­у­ки, в том чис­ле и фило­со­фию, но боль­ше все­го стре­мил­ся при­об­ре­сти зна­ние Свя­щен­но­го Пи­са­ния и ис­тин хри­сти­ан­ской ве­ры. В юно­сти свя­той Ки­рилл по­сту­пил в скит свя­то­го Ма­ка­рия в Нит­рий­ских го­рах, где про­был шесть лет. Пат­ри­арх Алек­сан­дрий­ский Фе­о­фил (385–412) по­свя­тил его в сан диа­ко­на, при­чис­лил к кли­ру и, ви­дя его ода­рен­ность, по­ру­чил про­из­но­сить про­по­ве­ди.
Докладніше
21.06.2020

Как викинги нашли христианство

Чтобы понять красоту народа, надо обратить сердце к его святым и писателям, к их жизням, мыслям, словам, поступкам.
Докладніше
21.06.2020

Можно ли христианину иметь свободное время?

Церковь осуждает грехи лени, праздности и празднословия, но значит ли это, что христианин не должен отдыхать?
Докладніше
Подiлитися: