Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

24.07.2019

Почему берут деньги за требы?

«Благодать бесплатная», «даром получили — даром давайте», «этим попам лишь бы деньги взять» — кто из священников не слышал подобных высказываний? Казалось бы, уже всё разъяснено и разложено по полочкам, но многим людям по-прежнему кажется, что в храме всё должно быть бесплатно. Почему священники берут деньги за требы? Надо ли за них платить? Как быть, если денег действительно нет? Ответил протоиерей Николай Марковский, настоятель Покровского храма пос. Зайцево.
Докладніше
24.07.2019

Как мы переживаем наше христианство? «Неудобные» вопросы церковного бытия.

Всякий христианин имеет в себе Духа Святого по факту своей принадлежности к Церкви. Крещеный и миропомазанный человек обязательно получает дар Духа, некий благодатный залог. Как говорится во втором послании к Коринфянам: «утверждающий же нас с вами во Христе и помазавший нас есть Бог, который запечатлел нас и дал залог Духа в сердца наши» (2Кор.1,21).
Докладніше
24 июля - день памяти равноапостольной Ольги, во Святом Крещении Елены
24.07.2019

24 июля - день памяти равноапостольной Ольги, во Святом Крещении Елены

Имя бу­ду­щей про­све­ти­тель­ни­цы Ру­си и ро­ди­ну ее древ­ней­шая из ле­то­пи­сей – «По­весть вре­мен­ных лет» на­зы­ва­ет в опи­са­нии же­нить­бы Ки­ев­ско­го кня­зя Иго­ря: «И при­ве­ли ему же­ну из Пско­ва, име­нем Оль­га». Иоаки­мов­ская ле­то­пись уточ­ня­ет, что она при­над­ле­жа­ла к ро­ду кня­зей Из­бор­ских – од­ной из древ­не­рус­ских кня­же­ских ди­на­стий.
Докладніше
23.07.2019

Главное правило жизни настоящего христианина

Митрополит Антоний (Паканич) об отношении к неверующим или оступившимся братьям.
Докладніше
23.07.2019

Смелость любить

Все мы знаем, что высшей добродетелью для христианина, да и вообще для любого человека, является любовь. Мы знаем, что Сам Бог именуется Любовью и что всё, что делается в Церкви и вообще в жизни человека без любви, имеет очень небольшую цену.
Докладніше
23 июля - день памяти преподобного Антония Печерского
23.07.2019

23 июля - день памяти преподобного Антония Печерского

Преподобный Антоний Киево-Печерский родился в 983 году недалеко от Чернигова, в местечке Любече. С юных лет имея страх Божий, он желал облечься в иноческий образ.
Докладніше
22.07.2019

Чье мнение главнее — священника или прихожан? — и другие «больные» вопросы о церковной общине

У кого должна быть власть на приходе? Как относится к тому, что внутри церковной общины образуются «партии» со своим пониманием благочестия? А к тому, что настоятель не расположен слышать чье-то мнение, кроме своего? Эти и другие острые вопросы о жизни современной церковной общины мы задали протоиерею Федору Бородину, настоятелю московского храма Космы и Дамиана на Моросейке.
Докладніше
22.07.2019

Как не отвергнуть Бога?

Читаемое на протяжении последнего месяца Послание апостола Павла к Римлянам достаточно трудно для восприятия. Посланию наиболее точно соответствует замечание апостола Петра о том, что в текстах его собрата «есть нечто неудобовразумительное» (2 Пет. 3:16). Поэтому на сегодняшний день Послание к Римлянам должно восприниматься нами сквозь призму его святоотеческого толкования.
Докладніше
22.07.2019

«Пошли нас в стадо свиней»: почему Господь послушал бесов

В повествовании евангелиста Матфея об исцелении Христом бесноватых в стране Гергесинской есть один любопытный момент. Когда Господь подошел к бесноватым, чтобы исцелить их, «бесы просили Его: если выгонишь нас, то пошли нас в стадо свиней. И Он сказал им: идите. И они, выйдя, пошли в стадо свиное» (Мф. 8: 31–32). Господь не только слушал бесов, но и услышал их: исполнил их просьбу! И это удивительно, ибо обычно словами Христа, обращенными к бесам, были: «Замолчи, и выйди из него». По мысли святых толкователей, это связано с той пользой, которую Господь видел в исполнении просьбы бесов. Святитель Иоанн Златоуст говорит:
Докладніше
21.07.2019

Предстоятель пояснил, как жажда богатства может отвратить человека от Бога

Человек не может любить и Бога, и мамону – он или одного будет любить, а другого ненавидеть, или наоборот.
Докладніше
Подiлитися: