Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

11.03.2020

Что значит «распныйся волею» и зачем приносить с утра полунощную песнь

Вы никогда не задумывались, почему мы в утренних молитвах приносим «полунощную песнь»?
Докладніше
11 марта - память преподобного Прокопия Декаполита
11.03.2020

11 марта - память преподобного Прокопия Декаполита

Пре­по­доб­ный Про­ко­пий ро­дил­ся в стране Де­ка­по­лит­ской (т. е. Де­ся­ти­гра­дии), на во­сток от Га­ли­лей­ско­го озе­ра. Оста­вив су­ет­ный мир, Про­ко­пий при­нял в од­ной оби­те­ли ино­че­ский чин и про­во­дил все вре­мя в мо­лит­ве и по­сте. Опыт­ный в мо­на­ше­ских по­дви­гах, укра­шен­ный чи­сто­тою ду­шев­ною, он был сла­вен и зна­ме­нит сре­ди по­движ­ни­ков.
Докладніше
10.03.2020

Митрополит Иларион ответил на вопросы о коронавирусе и о других проблемах

Интервью главы Отдела внешних церковных связей Московской Патриархии.
Докладніше
10.03.2020

Разговор с Богом – реальность

Митрополит Антоний (Паканич) советует, как начать разговор с Богом.
Докладніше
 10 марта - память святителя Порфирия, архиепископа Газского
10.03.2020

10 марта - память святителя Порфирия, архиепископа Газского

Свя­ти­тель Пор­фи­рий, ар­хи­епи­скоп Газ­ский, ро­дил­ся око­ло 346 го­да в Фес­са­ло­ни­ках, в Ма­ке­до­нии. Ро­ди­те­ли его бы­ли людь­ми со­сто­я­тель­ны­ми, и это поз­во­ли­ло свя­ти­те­лю Пор­фи­рию по­лу­чить хо­ро­шее об­ра­зо­ва­ние. Имея склон­ность к ино­че­ской жиз­ни, в два­дцать пять лет он оста­вил ро­ди­ну и от­пра­вил­ся в Еги­пет, где под­ви­зал­ся на го­ре Нит­рий­ской под ру­ко­вод­ством пре­по­доб­но­го Ма­ка­рия Ве­ли­ко­го (па­мять 19 ян­ва­ря).
Докладніше
09.03.2020

Как отличить добро от зла?

Слово архимандрита Маркелла (Павука), духовника Киевских духовных школ.
Докладніше
09.03.2020

Сенатор, ставший Патриархом, или Повествование о том, как святой Патриарх сам прислуживал нищим

9 марта, на второй день после праздника Торжества Православия, наша Церковь чтит святителя Тарасия, архиепископа Константинопольского, который немало потрудился для ниспровержения иконоборческой ереси и стал инициатором созыва VII Вселенского Собора, восстановившего истину.
Докладніше
9 марта - день памяти свя­ти­теля Та­ра­сия, пат­ри­арха Кон­стан­ти­но­поль­ского
09.03.2020

9 марта - день памяти свя­ти­теля Та­ра­сия, пат­ри­арха Кон­стан­ти­но­поль­ского

Свя­ти­тель Та­ра­сий, пат­ри­арх Кон­стан­ти­но­поль­ский, про­ис­хо­дил из знат­но­го ро­да, ро­дил­ся и был вос­пи­тан в Кон­стан­ти­но­по­ле, где по­лу­чил хо­ро­шее об­ра­зо­ва­ние. Он быст­ро вы­дви­нул­ся при дво­ре им­пе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на VI Пор­фи­ро­род­но­го (780–797) и его ма­те­ри, свя­той ца­ри­цы Ири­ны (797–802; па­мять 7 ав­гу­ста), и до­стиг зва­ния се­на­то­ра.
Докладніше
08.03.2020

Пассия: служить или не служить?

Четыре раза за Великий пост — в первое, второе, третье и четвертое воскресенье — совершается Пассия. Для многих Пассии, что в переводе «страсти», «страдания», являются одними из самых любимых Великопостовых богослужений. Вместе с тем, в современной богослужебной традиции целесообразность совершения Пассии вызывает споры: совершать или не совершать эту службу в православных храмах? Тем более, что есть Неделя Крестопоклонная и Неделя Страстная. Как главный довод «против» — «латинское, западное происхождение Пассии». Второй довод — «о Пассии нет упоминаний в Типиконе». Так, идти или не идти на Пассию?
Докладніше
08.03.2020

Прп. Алексий Теклатский – святой Грузинской Церкви

О грузинском святом, которого даже большевики не поспели репрессировать.
Докладніше
Подiлитися: