Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

27.12.2019

«О Господи!» Поминание имени Господа всуе, или Молитва сердца сквозь бытовые вздохи

Став православными, мы принялись ругать наших близких и знакомых: не поминай имя Господа всуе! И это вполне обосновано, ведь Бога человек должен призывать осознанно и только на доброе дело. Но всегда ли выпущенное в пространство «О Господи!» наших нецерковных близких произносится всуе, несмотря на их кажущуюся религиозную индифферентность?
Докладніше
26 декабря - день памяти мучеников Евстратия, Авксентия, Евгения, Мардария и Ореста
26.12.2019

26 декабря - день памяти мучеников Евстратия, Авксентия, Евгения, Мардария и Ореста

Свя­тые му­че­ни­ки Ев­стра­тий, Авк­сен­тий, Ев­ге­ний, Мар­да­рий и Орест по­стра­да­ли за Хри­ста при им­пе­ра­то­ре Дио­кли­ти­ане (284–305) в Се­ва­стии, в Ар­ме­нии.
Докладніше
26.12.2019

Что подарить в Новый год?

26 декабря — День подарков. Все готовятся к встрече нового 2020-го и стараются угадать желания своих родных и близких. Что подарить — самый сложный вопрос, на который предстоит найти ответ до того, как в заветный день часы пробьют двенадцать. Обязательно ли одарить всех? Купить сувениры, которые отныне будут пылиться на полках друзей и знакомых, или потратить месячную зарплату на приобретение чего-то, что друзья оценят? Что категорически нельзя дарить в Новый год, а какие подарки принесут счастье вам и вашим близким — отвечает настоятель Покровского храма в Зайцево протоиерей Николай Марковский.
Докладніше
26.12.2019

Дать Богу шанс. Рассказ

Ольга и Татьяна были не просто близкими подругами, дружившими со школы, но еще и подругами православными, а это, как говорят, почти что сестры, а может, и ближе, потому что сестры друг от друга что-то порой скрывают, а православные подруги нет. А чего скрывать, когда все под Богом ходим?
Докладніше
25.12.2019

Господь управит? На Бога надейся, а сам не плошай

В церковной среде мы часто слышим фразу о том, что в какой-либо сложной ситуации Бог разберется Сам, а нам стоит от нее дистанцироваться и устраниться. Доля правды в этих словах, но на деле за ними нередко кроются элементарная безответственность и попытка «съехать» с проблемы. Разбираемся, в каких же случаях «Господь управит».
Докладніше
25.12.2019

Как святитель Спиридон Тримифунтский учит быть счастливым

Митрополит Антоний (Паканич) советует, как превратить жизнь в сказку.
Докладніше
25 декабря - память свя­ти­теля Спи­ри­дона Три­ми­фунт­ского
25.12.2019

25 декабря - память свя­ти­теля Спи­ри­дона Три­ми­фунт­ского

Свя­ти­тель Спи­ри­дон Три­ми­фунт­ский ро­дил­ся в кон­це III ве­ка на ост­ро­ве Кипр. О его жиз­ни све­де­ний со­хра­ни­лось ма­ло. Из­вест­но, что он был пас­ту­хом, имел же­ну и де­тей. Все свои сред­ства он от­да­вал на нуж­ды ближ­них и стран­ни­ков, за это Гос­подь воз­на­гра­дил его да­ром чу­до­тво­ре­ния: он ис­це­лял неиз­ле­чи­мо боль­ных и из­го­нял бе­сов. По­сле смер­ти же­ны, в цар­ство­ва­ние им­пе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на Ве­ли­ко­го (306–337), он был из­бран епи­ско­пом го­ро­да Три­ми­фун­та.
Докладніше
24.12.2019

Управляющий делами УПЦ: В испытаниях мы увидели силу нашей Церкви

Митрополит Антоний (Паканич) об итогах 2019 года.
Докладніше
24 декабря – день памяти преподобного Даниила Столпника
24.12.2019

24 декабря – день памяти преподобного Даниила Столпника

Пре­по­доб­ный Да­ни­ил Столп­ник ро­дил­ся в се­ле Вифа­ра, близ го­ро­да Са­мо­са­ты в Ме­со­по­та­мии. Мать его Mapфа дол­го бы­ла бес­плод­ной и в мо­лит­вах да­ла обет, ес­ли ро­дит­ся ре­бе­нок, по­свя­тить его Гос­по­ду. Мо­лит­ва бы­ла услы­ша­на, и Мар­фа вско­ре ро­ди­ла сы­на, ко­то­рый до 5 лет рос без име­ни. Ро­ди­те­ли маль­чи­ка хо­те­ли, чтобы рож­ден­ный по бла­го­во­ле­нию Бо­жи­е­му так­же от Бо­га по­лу­чил бы и имя. Они при­ве­ли сы­на в на­хо­див­ший­ся по­бли­зо­сти мо­на­стырь и об­ра­ти­лись к игу­ме­ну. Игу­мен ве­лел по­дать од­ну из бо­го­слу­жеб­ных книг и, на­угад раз­вер­нув ее, на­шел в ней сло­ва про­ро­ка Да­ни­и­ла (па­мять 17 де­каб­ря). Так от­рок по­лу­чил имя. Ро­ди­те­ли про­си­ли, чтобы маль­чик остал­ся в мо­на­сты­ре, но игу­мен не при­нял его, так как тот был еще очень мал. В 12 лет, ни­ко­му не го­во­ря, от­рок ушел из до­ма в мо­на­стырь.
Докладніше
Подiлитися: