Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

17 ноября - день памяти пре­по­доб­ного Иоан­ни­кия Ве­ли­кого
17.11.2019

17 ноября - день памяти пре­по­доб­ного Иоан­ни­кия Ве­ли­кого

Пре­по­доб­ный Иоан­ни­кий Ве­ли­кий ро­дил­ся в Вифи­нии в 752 г. в се­ле­нии Ма­ри­ка­ти. Ро­ди­те­ли его бы­ли бед­ны и не мог­ли дать ему да­же на­чаль­но­го об­ра­зо­ва­ния. С дет­ства он дол­жен был па­сти до­маш­ний скот – един­ствен­ное до­сто­я­ние се­мьи. Лю­бовь к Бо­гу и мо­лит­ва все­це­ло вла­де­ли ду­шой от­ро­ка Иоан­ни­кия. Ча­сто, осе­нив ста­до крест­ным зна­ме­ни­ем, он ухо­дил в уеди­нен­ное ме­сто и це­лый день мо­лил­ся, и ни вор, ни зверь не при­бли­жа­лись к его ста­ду.
Докладніше
16.11.2019

Чем отвечать на критику в адрес нашей Церкви

В соцсетях и в жизни мы всё чаще встречаемся с агрессивными нападками на Церковь, со злым вышучиванием христианского мировоззрения и образа жизни. В одних случаях эта агрессия спровоцирована очередным «разоблачением церковников» в СМИ, но бывают, и нередко, злоба и недоброжелательство спонтанные, просто потому, что ты – христианин. Как мы (миряне, лично) должны поступать в этих случаях?
Докладніше
16 ноября - память священномучеников Акепсима, епископа, Иосифа, пресвитера и Аифала, диакона
16.11.2019

16 ноября - память священномучеников Акепсима, епископа, Иосифа, пресвитера и Аифала, диакона

Епи­скоп Акеп­сим воз­глав­лял хри­сти­ан­скую Цер­ковь в пер­сид­ском го­ро­де На­ес­соне. Паства го­ря­чо лю­би­ла свя­ти­те­ля за его по­движ­ни­че­скую жизнь и неустан­ные пас­тыр­ские тру­ды. Царь Са­пор по­ве­лел разыс­ки­вать и каз­нить хри­сти­ан­ское ду­хо­вен­ство, был схва­чен и епи­скоп Акеп­сим, в то вре­мя вось­ми­де­ся­ти­лет­ний ста­рец.
Докладніше
16.11.2019

Смерть и любовь: рецепт бессмертия

Как достичь бессмертия, советует митрополит Антоний (Паканич).
Докладніше
15.11.2019

Про длинный язык и не только

Изо Гоциридзе выползла из подъезда и пошла, не торопясь, по своему каждодневному маршруту – за продуктами. Утренний теплый день, солнечные блики на асфальте и запах свежеиспеченного шоти[1] из ближайшего подвала – все располагало к позитиву. Но Изо было грустно. При ходьбе болели суставы, проезжающая маршрутка именно ее обдала клубом дыма, солнце мерзко слепило старческие глаза. Приходилось прикрываться рукой-козырьком.
Докладніше
15.11.2019

В каких случаях читаются акафисты?

Отвечает преподаватель Киевской духовной академии Андрей Музольф.
Докладніше
15 ноября - память мучеников Акиндина, Пигасия, Аффония, Елпидифора, Анемподиста и иже с ними
15.11.2019

15 ноября - память мучеников Акиндина, Пигасия, Аффония, Елпидифора, Анемподиста и иже с ними

Акин­дин, Пи­га­сий, Анем­по­дист, при­двор­ные пер­сид­ско­го ца­ря Са­по­ра II (310–381), бы­ли тай­ны­ми хри­сти­а­на­ми. Ко­гда царь воз­двиг го­не­ние на хри­сти­ан, за­вист­ни­ки до­нес­ли ему на них. Вы­зван­ные на суд к ца­рю, свя­тые му­че­ни­ки без­бо­яз­нен­но ис­по­ве­да­ли свою ве­ру в Свя­тую Тро­и­цу. Царь при­ка­зал бить их плетьми. Два ра­за сме­ня­лись утом­лен­ные па­ла­чи, а свя­тые му­че­ни­ки не из­да­ли ни кри­ка, ни сто­на. Да­же царь не вы­дер­жал на­пря­же­ния и по­те­рял со­зна­ние.
Докладніше
15.11.2019

Как жить и подниматься после падения: два варианта

Духовный совет от архиепископа Иова (Смакоуза).
Докладніше
14.11.2019

«Переходом на новый стиль они не остановятся...» История из жизни Блаженнейшего Митрополита Онуфрия

Эта история произошла в середине 1990-х годов, во время паломнической поездки по святыням Средиземноморья, когда Митрополит Онуфрий (тогда ещё архиепископ Черновицкий и Буковинский) был руководителем паломнической группы. Вместе с ним тогда путешествовало еще три архиерея.
Докладніше
Подiлитися: