Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

3 октября - память мучеников и исповедников блгв. кн. Михаила Черниговского и боярина его Феодора, чудотворцев
03.10.2019

3 октября - память мучеников и исповедников блгв. кн. Михаила Черниговского и боярина его Феодора, чудотворцев

Святой благоверный князь Михаил Черниговский, сын Всеволода Ольговича Чермного (+ 1212), с детства отличался благочестием и кротостью. У него было очень плохое здоровье, но, уповая на милость Божию, юный князь в 1186 году испросил святых молитв у преподобного Никиты Переяславского Столпника, который в те годы получил известность своим молитвенным предстательством пред Господом (память 24 мая). Получив от святого подвижника деревянный посох, князь сразу исцелился.
Докладніше
02.10.2019

Константин Паустовский: 21 правило жизни последнего романтика

Всемирно известный писатель, журналист Константин Георгиевич Паустовский – редкий пример служения прекрасному и верности своим принципам.
Докладніше
02.10.2019

О самой тонкой и сильной страсти

Даже когда мы прилагаем все силы, чтобы избавиться от нее, она не оставляет нас.
Докладніше
2 октября – память мученика Зосимы пустынника
02.10.2019

2 октября – память мученика Зосимы пустынника

Мученик Зосима пустынник жил в IV веке. Однажды во время охоты правитель Киликии Дометиан увидел старца, который мирно и ласково разговаривал с окружившими его дикими зверями. Завидев охотников, звери разбежались. Старцу учинили допрос – кто он и почему живет в пустыне. Старец ответил, что зовут его Зосима, что он христианин и не может жить в городе с врагами Господа Иисуса Христа, поэтому и живет один среди зверей. Тогда Дометиан пригрозил: "Если ты почитаешь Назарянина, я в Назарете предам тебя всенародно жестоким мукам, и ты откажешься от Христа". На вопрос, каким волшебством Зосима укрощает диких зверей, старец отвечал одно: "Я – христианин".
Докладніше
01.10.2019

Можно ли покупать одежду секонд-хенд и нужно ли ее окроплять святой водой?

Иерей Андрей Чиженко пытается разобраться в данном вопросе.
Докладніше
1 октября - Прославление прп. Евфросинии Суздальской, в миру Феодулии
01.10.2019

1 октября - Прославление прп. Евфросинии Суздальской, в миру Феодулии

Пре­по­доб­ная Ев­фро­си­ния, княж­на Суз­даль­ская, ро­ди­лась в 1212 го­ду. В Свя­том Кре­ще­нии но­си­ла имя Фе­о­ду­лия и бы­ла стар­шей до­че­рью свя­то­го му­че­ни­ка Ми­ха­и­ла, ве­ли­ко­го кня­зя Чер­ни­гов­ско­го (па­мять 20 сен­тяб­ря). Бла­го­вер­ный князь Ми­ха­ил и его су­пру­га Фе­о­фа­ния дол­го не име­ли де­тей и ча­сто по­се­ща­ли Ки­е­во-Пе­чер­скую оби­тель, где мо­ли­лись Гос­по­ду о да­ро­ва­нии им чад. Бла­го­вер­ная княж­на Ев­фро­си­ния бы­ла их пер­вой до­че­рью, ис­про­шен­ной у Гос­по­да в мо­лит­вах. Три­жды яв­ляв­ша­я­ся им Пре­свя­тая Бо­го­ро­ди­ца со­об­ща­ла, что их мо­лит­ва услы­ша­на и Гос­подь да­ру­ет им дочь.
Докладніше
30.09.2019

Архиепископ Иов (Смакоуз) о подвиге мучениц Веры, Надежды, Любви и матери их Софии

Поздравляю с прекрасным женским праздником удивительных юных мучениц Веры, Надежды, Любви и Богомудрой матери их Софии, сдавших главный «экзамен» в жизни по христианским мудрости, мужеству, верности, стойкости, жертвенности и всем другим духовным основным добродетелям на отлично!
Докладніше
30.09.2019

Как экстренно погасить обиду? Советы пастырей.

Все мы постоянно на кого-нибудь обижаемся и не всегда понимаем, как быстро погасить это вредное и изматывающее чувство в себе самих. Ситуация особенно обостряется перед причащением Святых Христовых Таин, к которым надо приступать с чистым сердцем. Вот только если миряне могут отказаться от причастия в случае обиды, то у единственного служащего священника такого выхода нет — ему надо служить в любом случае. Именно поэтому мы попросили пастырей рассказать о том, как уничтожить обиду максимально быстро.
Докладніше
30 сентября - день памяти мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии
30.09.2019

30 сентября - день памяти мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии

Во II ве­ке, в цар­ство­ва­ние им­пе­ра­то­ра Адри­а­на (117–138 гг.), в Ри­ме жи­ла бла­го­че­сти­вая вдо­ва Со­фия (имя Со­фия зна­чит «пре­муд­рость»). У нее бы­ли три до­че­ри, но­сив­шие име­на глав­ных хри­сти­ан­ских доб­ро­де­те­лей: Ве­ра, На­деж­да и Лю­бовь. Бу­дучи глу­бо­ко ве­ру­ю­щей хри­сти­ан­кой, Со­фия вос­пи­та­ла до­че­рей в люб­ви к Бо­гу, уча не при­вя­зы­вать­ся к зем­ным бла­гам.
Докладніше
Подiлитися: