Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

06.10.2019

Кризис семьи и появление гомосексуализма. Часть 2

Если отложить в сторону нынешние идеологии, насаждающие путаницу и фактически расстройство половой идентичности, то современный образ жизни, конечно, тоже содействует этому расстройству. В предыдущих номерах журнала мы изложили некоторые идентификационные и поведенческие предпосылки возникновения этого психологического недуга. Сегодня мы завершаем эту главу, остающуюся, к сожалению, открытой для завтрашних подростков, изложением мер, которые следует принять родителям при воспитании детей, чтобы удержать их как можно дальше от этой ужасной болезни, способной разрушить их жизнь.
Докладніше
06.10.2019

Кризис семьи и появление гомосексуализма. Часть 1

Мир словно сошел с ума. Все ценности перевернуты с ног на голову. Не то чтобы люди этого хотели — они беспомощно присутствуют на процессе, начавшемся еще два века тому назад, одновременно с Французской революцией. Как будто кто-то другой пишет за нас книгу нашей жизни, а нас зовут только для того, чтобы мы усвоили новые правила игры. И самое страшное — то, что от этого серьезно страдает сама семья, подвергается опасности само умственное здоровье наших детей, и при этом большинство людей не осознаёт причин и конечных результатов этого процесса.
Докладніше
5 октября - день памяти пророка Ионы
05.10.2019

5 октября - день памяти пророка Ионы

Про­рок Иона, пре­ем­ник про­ро­ка Ели­сея, жил в VIII в. до Р. X. Мать Ио­ны бы­ла той вдо­вой из Са­реп­ты Си­дон­ской, к ко­то­рой во вре­мя го­ло­да по ве­ле­нию Бо­жию при­шел про­рок Илия, и у нее не ис­то­ща­лись му­ка и мас­ло.
Докладніше
05.10.2019

Можно ли спасти душу без пренебрежения к телу?

Письмо в редакцию: Здравствуйте, уважаемая редакция журнала “Фома”. Я – студентка, учусь в Москве. Нередко захожу в церковь возле нашего института. Несколько раз даже была на службе. Мне очень понравилось. Восхищает пение, торжественность, старинные иконы… Но все же у меня остаются вопросы и недоумения.
Докладніше
05.10.2019

Почему для христиан Бог важнее собственных детей?

В 137 году в Риме жила благочестивая женщина по имени София, у которой было три дочери — двенадцатилетняя Вера, десятилетняя Надежда и девятилетняя Любовь. Все они были глубоко верующими христианками. За непоколебимое исповедание веры во Христа девочки были подвергнуты пыткам и казнены на глазах у матери. София погребла обезглавленные тела дочерей и через три дня скончалась. Все четверо через некоторое время были прославлены в лике святых. При чтении их жития у некоторых возникает вопрос: почему для христиан Бог важнее детей? Это ведь так негуманно! Недоумения развеял протоиерей Владимир Шутов, настоятель храма святых Царственных мучеников с. Александро-Калиново.
Докладніше
04.10.2019

Почему тридцать третий псалом поется в конце Литургии?

Литургия – это неизмеримая глубина и тайна жизни Святого Духа в человеке. В ней очень много символов, значений, смыслов.
Докладніше
04.10.2019

Митр. Антоний Сурожский о том, как правильно исповедоваться

Произноси свою исповедь, а не трафаретную, чужую, пустую, бессмысленную исповедь.
Докладніше
4 октября - Обретение мощей святителя Димитрия Ростовского, митрополита
04.10.2019

4 октября - Обретение мощей святителя Димитрия Ростовского, митрополита

Святитель Димитрий, митрополит Ростовский (в миру Даниил Саввич Туптало), родился в декабре 1651 года в местечке Макарово, недалеко от Киева, в благочестивой семье и вырос глубоко верующим христианином. В 1662 году, вскоре после переезда родителей в Киев, Даниил был отдан в Киево-Могилянскую коллегию, где впервые раскрылись дарования и незаурядные способности талантливого юноши. Он успешно изучил греческий и латинский языки и ряд классических наук. 9 июля 1668 года Даниил принял монашество с именем Димитрий, в честь великомученика Димитрия Солунского.
Докладніше
03.10.2019

Должен ли христианин прочитать весь Ветхий Завет?

Зачем читать Ветхий Завет, если ветхозаветный закон уже отменён? Как приступать к его чтению? Читать всё по порядку — или начать с какой-то определённой книги? Что делать, если непонятно, трудно, неинтересно? Ответил протоиерей Александр Хворост, настоятель храма святого мученика Иоанна Воина Дружковки.
Докладніше
03.10.2019

Свобода воли и «либеральные ценности»

Соловецкие узники в своем «Послании Правительству СССР» писали, что Церковь «уживается со всеми формами государственного устройства от восточной деспотии старой Турции до республики Североамериканских штатов». Русская Православная Церковь смогла выжить даже в условиях режима, который создан был для нее в тот период, когда составлен был этот знаменитый меморандум.
Докладніше
Подiлитися: