Навiгацiя

Церковний календар

ЗВЕРНЕННЯ

Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та мирян з приводу ініціатив щодо «надання Томосу про автокефалію

Православної Церкви в Україні»

 

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

Дорогі отці, ченці і черниці, брати і сестри!

 

Протягом останніх тижнів в нашій країні активно обговорюється можливість одностороннього надання Константинопольським патріархатом «Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні».

Українська Православна Церква до сьогодні не отримувала від Константинопольського патріархату жодних офіційних повідомлень з приводу цього питання. Разом з тим нам відомо, що Помісні Православні Церкви світу також не отримували з Константинополя офіційних листів, що стосувалися б даного питання.

На прохання Предстоятелів Помісних Православних Церков, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся до них з листами, у яких проінформував про поточну ситуацію в українському Православ’ї, а також виклав відношення Української Православної Церкви до ініціатив надання «Томосу про автокефалію». На сьогодні відомо, що Предстоятелі та Собори єпископів Помісних Православних Церков висловлюють насторожене та негативне ставлення до надання згаданого Томосу як засобу подолання розколу в українському Православ’ї. Зокрема, серед Помісних Церков спільною є думка про необхідність повернення схизматичних церковних груп до лона канонічної Церкви, що дозволить обговорювати питання статусу єдиної канонічної Церкви.

Така позиція Помісних Православних Церков світу співпадає з позицією нашої Церкви. Українська Православна Церква від початку виникнення розколу послідовно виступала за відновлення церковної єдності. Однак, на наше глибоке переконання, шлях до відновлення церковної єдності і до можливого автокефального статусу не повинен пролягати через легалізацію розколу і підміну ним Церкви Христової. Зокрема, в Ухвалі Ювілейного Собору УПЦ, що відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 8 липня 2011 року, було зазначено, що «…відновлення єдності українського Православ’я має відбуватися згідно з канонами Православної Церкви, без втручання політичних сил і через повернення тих, хто відійшов, у лоно канонічної Української Православної Церкви» (пункт 11).

Головним критерієм у прийнятті всіх церковних рішень є користь для Церкви, а метод прийняття таких рішень має полягати у соборному обговоренні важливих та актуальних як для окремої Помісної Православної Церкви, так і для всього світового Православ’я питань. Будь-які одноосібні чи односторонні дії в середовищі Церкви є порушенням принципу соборності і загрожують єдності Церкви.

З новітньої історії Православної Церкви в Україні можна зробити висновок, що порушення принципу соборності, відсутність відчуття пульсу справжнього внутрішнього церковного життя, а також втручання політичних та інших нецерковних сил у внутрішні справи Церкви власне і призвело до виникнення розколу в українському Православ’ї.

Дискусія про надання автокефального статусу Православній Церкві в Україні триває протягом вже майже 100 останніх років. Однак, за увесь цей час всім ініціативам у цьому напрямку не вистачало духу соборності та дотримання церковних правил, що призвело до самочинного утворення неканонічних структур: спочатку «Української Автокефальної Православної Церкви», а згодом – «Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Таким чином, історичний досвід вказує на те, що відсутність канонічної свідомості та послуху Церкві, відсутність соборного обговорення важливих церковних питань, нестача терпіння та взаєморозуміння, гордість, а також втручання політичних чинників у церковні питання – все це веде не до церковної єдності, а лише до розколів. А тому, це хибний шлях, яким не повинна йти Церква Христова.

Історія Церкви свідчить про те, що ті спроби єднання, що проводилися «згори», часто не сприймались церковним народом, оскільки мали політичні причини і не брали до уваги особливостей внутрішнього церковного життя. Після таких «об’єднань» за ініціативи та дієвої участі державної влади храми ставали порожніми, тому що церковний народ відчував штучність таких «єднань». Втручання у цей процес сторонніх для Церкви сил може ще більше розділити наш народ, і замість бажаної для всіх нас єдності ми можемо отримати ще більше розділення.

Автокефальний статус має суто технічний церковний характер, який полягає у сприянні проповіді Євангелія на території окремої держави, і не може бути інструментом у геополітичній боротьбі. Разом з тим, автокефальний статус надається всій Церкві в рамках певної території. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що поява іншої паралельної юрисдикції в Україні може породити нові протистояння всередині нашого народу, що не тільки загрожуватиме безпеці держави, але й поставить під питання можливість майбутньої єдності Церкви в Україні. Наш народ може бути розділений надовго, якщо не назавжди.

Вихід з цієї ситуації ми вбачаємо у відновленні церковної єдності в Україні, а не в закріпленні церковного розділення шляхом встановлення паралельної церковної юрисдикції. Ми розділяємо стурбованість державної влади України наявністю церковного розколу в нашій країні. Втім вважаємо, що для успішного вирішення цієї проблеми потрібні інші умови, зокрема мир і стабільність у нашій Державі. Ми завжди сприяли та будемо сприяти Державі у питаннях морального та патріотичного виховання, але виступаємо проти використання Церкви в геополітичній боротьбі. Засвідчуємо відкритість і готовність до будь-якої конструктивної співпраці та діалогу з метою досягнення церковної єдності. 

Дорогі владики, отці, ченці і черниці, брати і сестри,

вірні чада Української Православної Церкви! 

Закликаємо всіх вас пам’ятати, що всі ми є членами Церкви, Яка є Тілом Христовим (Єф. 1:22–23). Ми всі є різними, але належимо до єдиної сім’ї Христової – Святої Церкви. Ми всі є відповідальними за єдність Церкви, і цю єдність ми маємо берегти й відстоювати. Не слід забувати, що Церква створена не людьми, а Богом. Наріжним каменем усього церковного буття є Господь і Бог наш Іісус Христос. Місія Церкви Христової полягає в тому, щоб проповідувати Христове Євангеліє, звершувати благодатне преображення світу через Святі Таїнства, навчаючи людей жити згідно з заповідями Божими. Саме тому Церква Христова живе по Своїх правилах, які не можна змінювати з огляду на мінливу політичну ситуацію. Єдиний шлях відновлення церковної єдності полягає в припиненні будь-яких зовнішніх втручань в церковні справи і наданні Святій Церкві можливості самостійно, з Божою допомогою, вилікувати рану розділення українського Православ’я.

Кожне покоління православних християн є відповідальним за збереження чистоти своєї віри та дотримання церковного канонічного порядку. Така відповідальність сьогодні лежить і на всіх нас – архіпастирях, пастирях, ченцях і на всьому віруючому церковному народі.

Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, чесне чернецтво, брати і сестри, до «єдності духу в союзі миру» (Єф. 4:3), до збереження й плекання церковної єдності. Ми є членами Церкви Христової і завжди залишатимемося в ЇЇ лоні.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання у Святому Духові нехай буде з усіма нами (див. 2 Кор. 13:13)!

Від імені Священного Синоду Української Православної Церкви

 

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

 


 

11.04.2019

«…Хочу умереть честным человеком». Закат карьеры чекиста – «религиоведа». Ч. 2

В публикациях о деятельности спецслужб в религиозной сфере Украины мы неоднократно рассказывали об одной из ключевых фигур в богоборческой деятельности 1920–начала 1930-х годов – оперативном сотруднике и руководителе антирелигиозного подразделения секретно-политического отдела ГПУ Украинской ССР Сергее Карине-Даниленко (1898–1985).
Докладніше
10.04.2019

Зачем поститься, если в этом нет смысла

В делах церковных я дилетант. Крестилась уже совсем взрослая, замужняя, да и то с присказкой «что я, хуже людей?». Потом, через несколько лет и, естественно, не от большой радости, стала искать в Церкви утешение и ответы на главные вопросы. И, как человек любопытный и въедливый, начала проводить собственное «расследование».
Докладніше
10 апреля - день памяти пре­по­доб­но­му­че­ника Ев­стра­тия Пе­чер­ского
10.04.2019

10 апреля - день памяти пре­по­доб­но­му­че­ника Ев­стра­тия Пе­чер­ского

Пре­по­доб­но­му­че­ник Ев­стра­тий Пе­чер­ский ро­дил­ся в XI ве­ке в Ки­е­ве в бо­га­той се­мье. С воз­рас­том он при­нял мо­на­ше­ский по­стриг в Ки­е­во-Пе­чер­ском мо­на­сты­ре, раз­дав свое име­ние ни­щим. Пре­по­доб­ный Ев­стра­тий сми­рен­но про­хо­дил по­слу­ша­ние в оби­те­ли, стро­го ис­пол­няя мо­лит­вен­ное пра­ви­ло и про­во­дя дни в пост­ни­че­стве и воз­дер­жа­нии.
Докладніше
09.04.2019

Постовые соблазны: не хочется ходить на службы

Долгие постовые службы вдохновляют далеко не всех. Нужно ли понуждать себя ходить на них? Может быть, достаточно привычной литургии в воскресенье? Отвечает протоиерей Николай Марковский, настоятель Покровского храма пос. Зайцево.
Докладніше
09.04.2019

Мариино стояние: зачем присутствовать на самой длинной службе в году и сколько поклонов нужно сделать

Как помогает Господь в борьбе со страстями, рассказывает митрополит Антоний (Паканич).
Докладніше
09.04.2019

Можно ли делать земные поклоны в день причащения?

Отвечает доцент Киевской духовной академии Андрей Музольф.
Докладніше
08.04.2019

Веришь ли ты?

Если всегда будешь делать, как хочешь, перед тобой будут вставать непреодолимые стены и ты разочаруешься, твои желания окажутся неисполнимыми, ты будешь мучиться, нервничать и чувствовать себя раздавленным. А если будешь говорить: «Хорошо!» — тогда другое дело…
Докладніше
08.04.2019

Таинство помазания больных, или Елеосвящение: откуда взялся обычай

Великий пост – это время, когда в храмах совершается Таинство Елеосвящения, к которому прибегает множество верующих. Но что это за служба и откуда взялся обычай всеобщего соборования, знают далеко не все. Давайте попробуем разобраться.
Докладніше
8 апреля - Собор Архангела Гавриила
08.04.2019

8 апреля - Собор Архангела Гавриила

Ар­хан­гел Гав­ри­ил был из­бран Гос­по­дом для то­го, чтобы бла­го­ве­стить Де­ве Ма­рии, а с Нею и всем лю­дям ве­ли­кую ра­дость о Во­пло­ще­нии Сы­на Бо­жия. По­это­му на сле­ду­ю­щий день по­сле Бла­го­ве­ще­ния, про­сла­вив Пре­чи­стую Де­ву, мы бла­го­да­рим Гос­по­да и по­чи­та­ем Его по­слан­ни­ка Ар­хан­ге­ла Гав­ри­и­ла, по­слу­жив­ше­го та­ин­ству на­ше­го спа­се­ния.
Докладніше
Подiлитися: